Згадки про сир у літературі

Сьогодні в Україні відзначають день української писемності та мови (9 листопада), тому ми вирішили трохи пошукати згадки про сир в українській літературі. Зазвичай це описи національної кухні щоденного вживання: сир, вареники з сиром, сирники (пироги).

Ну і цю відому байку ви, напевно, також знаєте: «Гава і Лисиця» Л. Глібова

В процесі пошуків натрапили на деякі цікаві знахідки, хочемо поділитись найцікавішими:

Оксана Сенатович написала чудовий вірш «Ода сирам» про різноманіття сирів:

Мирослав Дочинець у книзі «Вічник. Сповідь на перевалі духу» дуже детально описує побут закарпатських селян:

«…Чисте молоко п’ють лише діти, а дорослий нарід більше волить сир, бринзу, вурду, жентицю, гуслянку, пряженку, дзер. Дуже вдатними виходять підсмачені молоком різні дзями з насіченою зеленню і травами – лободою, жаливою, квасником, бурячинням, чебрецем.»

Юрій Андрухович у романі-есе «Диявол ховається в сирі» розповідає про загрозу продовольчої кризи, і необхідністю повернення до аграрного вектору розвитку країн. Також у цьому можна вбачати метафоричне зображення українського визвольного руху на прикладі швейцарця Хриґу, який протистоїть новим віянням і відстоює свої родинні традиції.

«Чи ховається диявол в сирі? Швейцарський сировар Хриґу обов’язково захищатиме свій «чесний сир», той сир, що варив його батько і батько батька, той сир, що, напевно, не варитимуть його внуки.»

Це дуже точно перегукується із нашим баченням сироваріння і нашими цінностями. Для нас сироваріння – це сімейна справа, якою займається вже 3-тє покоління у родині. І ми намагаємось максимально зберегти традиції виготовлення сиру, використовуючи лише натуральні інгредієнти.

Ще трохи згадок про традиційний сир в українській літературі

«Камінна душа» Гнат Хоткевич

Глєджинє (від глег) — процес ферментації молока, коли з нього роблять бринзу чи будз.

Гуслєнка — кисле молоко.

“Тіні забутих предків“. Михайло Коцюбинський

Все воно — чорні лавки і стіни, ватра і дим, будз, бербениці й жентиця,— все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука. Молоко вже гусне, але ще йому не пора.

“Леся“. Микола Олійник

Базарного дня заїжджаються сюди з усіх навколишніх сіл і містечок. Ведуть на продаж маржину, везуть кукурудзу, бринзу та будз, усяку сушеницю, вино; місцеві майстри виставляють щонайкращу упряж, блєхівки31 та інший ходовий крам… Збираються поважні газди й газдині, легіні й дівчата, стрімкими плаями спускаються з-під самісіньких хмар вівчарі….

“Кармелюк”. Михайло Старицький

симпатична молоденька дівчина, то присідала до столу, то приносила разом з наймичкою немудрі страви — мамалигу, бриндзу й шарпанину…

“Вовчиха“. Ольга Кобилянська

— Та видко… що треба,— обізвався рівнодушно старий, мачаючи стиснену у жмені мамалигу в бриндзу.

“Гірке життя“. Осип Маковей

говірливий господар почав бігати від стола до кре-денсу, від креденсу у кухню, звідтам до шафи, і небавом стіл був застелений, як треба, скатертю, явилися ще й цукор, бриндза, свіжа цибулька і три фляшки.

“Шоломи в сонці“. Катря Гриневичева

Засмолений, як крук, жовтокосий, у широкій мазанці, зі закоченими уверх рукавами, з піднятою над чолом долонею, з якої ще капотить жентиця. Будз виплескав, білий, як місяць, кругленький..

“Вівчар”. Іван Франко

Тут уже не покушаєш ані жентиці, ані будза, ані бринзи, ані бануша. Жий, як пес, і вартуй…

А які пам’ятні згадки про сир ви знаходили в українській літературі?